Сьогодні мені наснився цілий якийсь роман в стилі кіберпанк, чи мабуть сюжет для фільму або серіалу. Події відбувалися в якомусь штучному хабітату, він увесь виглядав як якийсь величезний супермаркет чи торговельний комплекс, з купою різних там офісів, розважальних закладів, магазинів тощо. Але звісно, як і належить кіберпанкові, були там і занедбані трущоби для хай-тех лоулайф, і постіндустріальні нетрі де мешкали ультраконсерватори і релігійні фанатики що не використовують технологій. Як також дуже типово для кіберпанку дуже важливу роль в суспільстві грав інтернет і віртуальна реальність, зокрема всякі ігри (щось на кшталт MMORPG) і онлайн коммюніті. Я в тому всесвіті був чимось типу хакера-дисидента і правозахисника, який змагався з істеблішментом за велику справедливість чи щось в такому дусі. Зокрема я знайшов і розповсюдив інформацію, що багаті компанії використовують дітей і підлітків для реклами і для популяризації своїх онлайн ігор, тримаючи їх проти їх волі в рабських умовах і змушувуючи весь час перебувати в віртуальній реальності. Піднявся скандал, під тиском суспільства компанії були змушені звільнити дітей і розшукати їх батьків. Але виявилося, що більшість цих дітей працювали в віртуальності вже дуже давно, їхні родичі постаріли і забули про них, а знайти своє місце в незнайомому світі поза межами віртуальності не дуже то легко. Я незабаром прокинувся, то не знаю, чим там все закінчилося і чи була якась розв'язка, але я встиг побачити, що принаймні дехто з тих звільнених підлітків повернулися на свою роботу у віртуальності. Ну то й зрозуміло: там все знайоме, там вони роблять те, що вміють, мабуть, краще ніж хто завгодно інший, їх біологічні потреби якесь задовольняються, вони живуть скільки завгодно і не старіють. Є що втрачати, змінюючи це сурогатне життя на чужий, незнайомий і лякаючий ріаллайф.
Я тут чув в вас в рашці нова драма (ну, не дуже нова насправді, теж вже кілька місяців) через якийсь новий серіал про підлетків-бандитів, "Слово поца" чи якось так. Ну, звичайно, в країні, яка вже майже два роки веде загарбницьку війну і при тому несе величезні втрати в буквально всіх ресурсах, немає же іншої причини для драми крім якогось чергового серіалу про злочинців, хіба ні? Ну, щодо власне серіалу, я нічого не казатиму, бо не дивився і не бачу в тому сенсу. На побут, стосунки і долю малолітніх радянських бандитів, чи реальних, чи вигаданих, мені, чесно кажучи, насрать. Спостерігати за їх пригодами для мене більш менш настільки ж цікаво, як спостерігати за хробаками у м'ясі, що гниє.
Але от його режисер, людина відома як Жора Крижовніков, мені знайомий, я в деякі часи мав можливість познайомитися з певними зразками його творчости і навіть багато років тому присвятив йому пост: #KE2KJS За минулі роки моє ставлення не змінилося: Жора Крижовніков це режисер, який не робить якісне кіно не через відсутність таланту чи навичок, а просто через те, що він розуміє, що працює на бидло, то і немає сенсу метати бісер перед свинями. І насправді, певно ще не було в історії такого режисеру, що би так відверто зневажав власного глядача і годував його лайном, а глядач би їв і просив ще. Мабуть і бути не могло, бо для цього потрібна ціла цивілізація, що побудована виключно на вихованій з дитинства зневазі кожної окремої людини в першу чергу до самої себе. І ось, наприкінці 2022 року цій унікальний режисер робить черговий твір, який викликає просто божевільну реакцію майже в усіх шарах російського суспільства. І при тому, що реакція є дуже різною, байдужих практично не лишається. І це, на мій погляд, ідеально ілюструє російський так званий народ і його смаки. Я тепер чекаю, що й інші російські режисери підуть шляхом Жори Крижовнікова та припинять вкладати будь які думки і будь які зусилля в свій продукт. Бо нащо? Піпл, як кажуть, і так хаває, то й немає сенсу якесь старатися.
Святкую свій день народження наодинці в Фінляндії. Не найкращий з моїх ДН, але бувало й значно гірше. Я навіть, вперше за багато років, дивлюся в майбутнє з якимось обережним оптимізмом. Життя хоч потроху, але налагоджується. А в вас як справи? Все в рашці чекаєте на бозна що?
Колись зі мною багато чого було, я ж починав блог в бнв ще коли був в Новій Зеландії, тобто більш ніж 10 років тому. Якщо переглянути мої старі повідомлення, там же чого тільки не відбулося. Можна читати як мемуари, можна як пригоницький роман, лол. Але це все залишилося в минулому. Після початку війни в Україні я втратив все, що за попередні роки вдалося накопичити в сенсі як матеріального, так і соціального капиталу. Залишилися тільки спогади, а в мене, через мій темперамент і схильність до депресії, добрих спогад небагато. Тому я дуже вдячний долі, що досі існує бнв, куди можна прийти, коли тобі сумно, подивитися на місцеву публику і почати почуватися трохи краще. Всі ж колишні бнващери що досягли конвенційного успіху звідси пішли, в них з'явилися інші справи крім як сидіти в маргінальному токсичному ком'юніті на 3.5 персон, де ніхто не може придумати нічого краще ніж крити один одного хуями. Ті, хто залишився, є ще більшими невдахами ніж я, більшість навіть поїхати з рашки і не підтримувати війну були не в стані (а деяки, певно, навіть і не розуміють, чому саме так треба). Власне через це я і повернувся до бнв, що в такому оточенні я не почуваю собі лузером.
А, якщо комусь раптом цікаво. Я користуюся українською мовою зовсім не тому, що я зненацька відчув себе щирим українцем і ось зараз відрощу вуса і надягну вишиванку. Нічого подібного, в мене як николи не було національної приналежності, так її й немає. Зі всіх мов, якими я володію на достатньому рівні щоб писати в бложик, я обрав саме українську з єдиною метою: щоб тригерити не-таку-як-всі нам-не-стидно русню. Так то я міг би писати хоч англійською, хоч румунською, хоч на якомусь есперанто, але русачки краще за все палають саме від української.
Ну, чесно кажучи, я дуже радий що бнв залишився все тою же токсичною клоакою, якою я його й запам'ятав. Хоч у чомусь в сучасному світі є стабільність. Світ змінився, система соціальних відносин змінилася, норми щодо допустимого та недопустимого теж змінилися, то, що колись в 2013 чи 2017 було нормально і навіть вважалося крутим, зараз виглядає як дикий кринж, але бнващерам невтямки, вони (принаймні ті, що залишилися в бнв вісь цій час) продовжувають жити в минулому. Бнв є якимось віртуальним аналогом музею під відкритим небом, лол
Я прям сам с себя поражаюсь, насколько я точно всё предсказываю по малым выборкам данных. Вот, взять хотя бы #VN2156 — я его писал на основании наблюдений за бнвачем протяжённостью в несколько дней, но насколько же точным получился выведенный закон и строгой корреляция между ситуацией на фронте и высерами онанимусов. И кто бы мог подумать, что разрушение моста вызовет такую бурю баттхёрта. Интересно посмотреть, что будет, когда рашисты сделают жест доброй воли из Херсона, наверное они вообще все сгорят?
Wy, czy mnie wspominacie! ja, ilekroć marzę
O mych przyjaciół śmierciach, wygnaniach, więzieniach,
I o was myślę: wasze cudzoziemskie twarze
Mają obywatelstwa prawo w mych marzeniach.
Gdzież wy teraz? Szlachetna szyja Rylejewa,
Którąm jak bratnią ściskał carskimi wyroki
Wisi do hańbiącego przywiązana drzewa;
Klątwa ludom, co swoje mordują proroki.
Ta ręka, którą do mnie Bestużew wyciągnął,
Wieszcz i żołnierz, ta ręka od pióra i broni
Oderwana, i car ją do taczki zaprzągnął;
Dziś w minach ryje, skuta obok polskiej dłoni.
Innych może dotknęła sroższa niebios kara;
Może kto z was urzędem, orderem zhańbiony,
Duszę wolną na wieki przedał w łaskę cara
I dziś na progach jego wybija pokłony.
Może płatnym językiem tryumf jego sławi
I cieszy się ze swoich przyjaciół męczeństwa,
Może w ojczyźnie mojej moją krwią się krwawi
I przed carem, jak z zasług, chlubi się z przeklęstwa.
Jeśli do was, z daleka, od wolnych narodów,
Aż na północ zalecą te pieśni żałosne
I odezwą się z góry nad krainą lodów,
Niech wam zwiastują wolność, jak żurawie wiosnę.
Poznacie mię po głosie; pókim był w okuciach,
Pełzając milczkiem jak wąż, łudziłem despotę,
Lecz wam odkryłem tajnie zamknięte w uczuciach
I dla was miałem zawsze gołębia prostotę.
Teraz na świat wylewam ten kielich trucizny,
Żrąca jest i paląca mojej gorycz mowy,
Gorycz wyssana ze krwi i z łez mej ojczyzny,
Niech zrze i pali, nie was, lecz wasze okowy.
Kto z was podniesie skargę, dla mnie jego skarga
Będzie jak psa szczekanie, który tak się wdroży
Do cierpliwie i długo noszonej obroży,
Że w końcu gotów kąsać rękę, co ją targa.
