А ви знайте, що ми ж проростем На руїнах, мов квіти весняні! Вам на голови впадЕм дощем, Аби знали, що ми нездоланні! Ви нас бийте ногами в живіт, Вибивайте життя до останку… А ми сили знайдемо на зліт, Прилетимо до вас на світанку! Ви останнє у нас заберіть, Обкрадіть до останньої нитки… Але знайте, що прийде та мить, Коли зявимось знову нізвідки… Ми прийдемо до вас уночі, Коли будете міцно ви спати… Запалаєм вогнем від свічі І зруйнуєм залізнії грати… Ми прийдемо… Повстанем з руїн! Ви не спіть, а тривожно чекайте…. Проростемо жагою до змін… Ми не вмерли, живі! Ви це знайте! Наша рана ще свіжа болить, Але ми на той біль не зважаєм… Ну а ви нас ногами топчіть, Ми, мов пісня, іще залунаєм… Ми зустрінемось з вами колись… На Суді, там, де вже не сховатись… Ви не чули прохання :”Спинись!” Вам хотілося далі знущатись… А ви знайте, що ми проростем В наших дітях, мов квіти весняні… Ми не вмерли, ми й досі живем! Наші душі вони нездоланні! Ми прийдемо раптово до вас, Може, вітром, а, може, дощами… Ви не спіть, ви чекайте на нас Ми живі, ми зустрінемось з вами… © Огнєва Інелла 2020